Сонце повільно сповзає вниз по небу і ховається у мутній густій імлі.
Повітря пахне звичною сумішшю війни, літа, паданих яблук, втоми і передчуття.
Давно ти востаннє міг розслабитися? Так щоб відпустило туго натягнуті всередині струни і розтяжки, всі, до останньої? До дідька роздуми, зараз точно не час. Не для роздумів, час для роботи.
Тихо. Що означає ця тиша? Хтось викроїв пару годин для сну. Хтось, імовірно, саме зараз пильно дивиться у твій бік крізь оптику.
Сонце от-о щезне за пошматованою лінією горизонту, і гарячі відтінки неба остигають, як артилерійський ствол.
Ти ділиш добу на години, як фотограф. І зараз твоя година працювати. Сутінки твій найкращий друг, він ховає твої рухи від їхньої оптики, розмиваючи реальність, як свіжу акварель.
Рухи звичні, вивірені, спокійні. Хоча насправді спокій - це рівень адреналіну, до якого ти звик.
Твоя робота це чиясь смерть. Схибив чи втратив пильність, і смерть може прийти по тебе.
Про це не треба думати, просто не треба забувати.
Ти не підеш безслідно, поки десь існує твоя ДНК.
Фото: ДСНС